Організатор чемпіонату міста Чорноморськ пам’яті Юрія Расовського Євген Докучаєв в інтерв’ю розповів про розвиток українського мініфутболу, виклики воєнного часу, підтримку молодих футболістів, співпрацю з Асоціацією мініфутболу України та про те, яким бачить майбутнє цього виду спорту після перемоги.
— Чемпіонат пам’яті Юрія Расовського вже став традиційним для Чорноморська. Яке місце він займає у системі змагань під егідою місцевої федерації та Асоціації мініфутболу України?
— Насамперед хочу сказати, що всі турніри, які проводить Федерація футболу міста Чорноморська, для нас однаково важливі. Ми не ділимо їх на кращі чи гірші. Звісно, хотілося б проводити більше меморіальних турнірів на честь людей, які цього заслуговують, але, на жаль, зараз дуже важкий час — ми втрачаємо багато хороших людей.
Уже п’ятий рік поспіль ми проводимо турнір пам’яті Юрія Расовського — нашого друга, чудового футболіста, людини, яка назавжди залишилася в наших серцях.
Щодо співпраці з Асоціацією мініфутболу України, то після укладення договору про співпрацю цей чемпіонат став базовим етапом відбору до чемпіонату України. На жаль, через складну ситуацію в країні провести фінальний етап зараз непросто, однак турнір залишається офіційним відбірковим змаганням.
— Наскільки важливо, що такі турніри є не просто локальними змаганнями, а частиною всеукраїнської системи розвитку мініфутболу?
— Я вважаю, що подібні турніри мають проводитися в усіх регіонах України. Бажання є практично у всіх, але, на жаль, не завжди є можливості.
— Які цінності Юрій Расовський залишив українському футболу?
— На жаль, він не застав сучасний розвиток мініфутболу. Юрій був прекрасним футболістом великого футболу, виступав за одеський «Чорноморець», а в дитинстві починав грати разом із легендарним Андрієм Вороніним.
Як футболіст він був прикладом для багатьох. За ним потрібно було спостерігати, вчитися, переймати його найкращі якості. Якби він був сьогодні з нами, то, впевнений, зробив би дуже вагомий внесок і в розвиток українського мініфутболу.
— Як сьогодні співпрацюють місцеві асоціації з всеукраїнською структурою?
— До початку цього сезону ми співпрацювали переважно з Євгеном Донцовим — обговорювали розвиток мініфутболу в Україні, роботу збірної. Цього року до цієї роботи долучився Денис Пашкевич, який має великий досвід у футзалі.
Я бачу, що зараз почав активно розвиватися не лише формат 6х6, а й інші формати мініфутболу в регіонах. На жаль, далеко не всі області можуть долучитися до цього процесу. І справа не лише у війні — багато міст ще до повномасштабного вторгнення не мали належної футбольної інфраструктури. Саме накопичення цих проблем сьогодні й стримує розвиток.
— Що б ви хотіли змінити у структурі українського мініфутболу?
— Хотілося б, щоб Українська асоціація футболу та обласні асоціації активніше долучалися до розвитку мініфутболу. Чемпіонат Європи показав, що в українського мініфутболу є велике майбутнє. У нас достатньо якісних футболістів, які можуть успішно виступати на цьому рівні.
— Чи стало складніше проводити чемпіонати під час війни?
— Найголовніше питання — це безпека гравців. Ми проводимо змагання в Одеській області. Зрозуміло, що це не Харків чи Запоріжжя, але останній тиждень був дуже важким — постійні удари по інфраструктурі.
Ми проводимо матчі лише там, де є укриття. Якщо лунає повітряна тривога — зупиняємо гру, переносимо матчі. За можливість проводити турніри ми насамперед дякуємо нашим захисникам. Нам важко, але їм набагато важче
— Як повномасштабна війна змінила український мініфутбол?
— Вона змінила не лише мініфутбол, а й український спорт загалом. Водночас війна дала шанс молодим футболістам проявити себе й знайти свої команди.
До війни проводилися збори молодіжної збірної, у яких брали участь двоє хлопців із нашого міста. Молодих футболістів у нас багато, але їм дуже потрібні увага, підтримка та можливості для розвитку. Якщо цього не буде — не буде й майбутнього українського спорту.
Коли ми проводили перший чемпіонат, у ньому було вісім приблизно рівних команд. Зараз залишилося шість, дві з яких — команди ДЮСШ. Тому потрібно максимально заохочувати молодь, щоб саме вона забезпечувала розвиток чемпіонату.
— Що сьогодні найбільше мотивує молодь приходити в мініфутбол?
— Передусім — молодіжна збірна, юнацькі турніри, сам чемпіонат. У мене велике бажання проводити ще більше турнірів у нашому регіоні, але безпекова ситуація цього поки не дозволяє.
Бувають дні, коли ми маємо понад десять повітряних тривог, летять ракети, ударні дрони. Сподіваюся, що це скоро закінчиться. Зараз найбільш спокійно турніри можуть проводити переважно західні області України.
— Чи були моменти, коли ви сумнівалися, чи варто взагалі проводити чемпіонати?
— Найбільше мотивують військові. Багато наших хлопців приїжджають у відпустку, тому ми навіть запровадили правило: якщо військовий приїхав додому, його можна дозаявити до команди будь-якої миті. Для них це можливість хоча б трохи відпочити.
Попри те, що багато молоді виїхало, частина залишилася. Я дуже вдячний батькам, які не вивезли дітей з України. Для молодих хлопців такі турніри — це можливість відволіктися, отримати позитивні емоції та продовжувати жити спортом.
— За ці роки багато футболістів стали військовими. Чи є історії, які вас особливо вразили?
— Не хочу називати прізвищ, але дуже багато моїх друзів і знайомих зараз захищають Україну — хтось служить у піхоті, хтось працює з FPV-дронами.
Їхні історії дуже важкі. Коли вони приїжджають у відпустку, майже не говорять про війну. Вони просто хочуть відпочити, насолодитися тишею. Кажуть нам: «Ви займаєтеся своєю справою, а ми — своєю».
— Чи є спорт для військових своєрідною реабілітацією?
— Безумовно. Два роки тому я брав участь у турнірі на Київщині, де грали військові, які проходили реабілітацію. Я впевнений, що спорт допомагає їм психологічно відновлюватися.
Є хлопці після поранень, є ті, хто приїхав у відпустку. Усім їм потрібно хоча б ненадовго відволіктися від того, що вони переживають. Хотілося б бачити ще більше турнірів саме для військових. Зараз чудово розвивається ампфутбол, і таким людям потрібно приділяти максимум уваги. Вони роблять для нас те, на що багато хто навіть не наважився б.
— Наскільки місцева влада підтримує розвиток футболу?
— Насамперед хочу подякувати президенту Федерації футболу міста Чорноморськ Ігорю Жадану, начальнику відділу молоді та спорту Євгену Черненку, депутату Чорноморської міскої ради Тонкошкуру Олександру, міському голові Василю Гуляєву, який у 63 роки вступив до лав Збройних сил України, а також секретарю міської ради Олені Шолар, яка продовжила підтримку спорту.
Також величезна подяка нашим захисникам і волонтерам. Навіть у такі складні часи спорт повинен жити.
Окрема проблема — інфраструктура. У Чорноморську зараз фактично немає сучасного штучного поля для проведення турнірів, тому граємо на приватному майданчику якість якого теж не дуже хорошої якості. Хотілося б у майбутньому організовувати великі турніри південного регіону за участю команд з Одеси, Миколаєва, Херсона та інших областей.
— Чого сьогодні найбільше потребує український аматорський футбол?
— Передусім — якісної інфраструктури. В Одеській області є натуральні поля, але чомусь їх майже не використовують, а матчі проводяться на полях дуже низької якості.
Я вважаю, що навіть під час війни потрібно працювати над програмами відновлення стадіонів. І, звичайно, дуже хочеться бачити більше підтримки від обласних футбольних асоціацій.
— І наостанок. Яким ви хотіли б бачити цей турнір та український мініфутбол після перемоги?
— Сьогодні в нашому регіоні грає багато футболістів-переселенців із Миколаївської та Херсонської областей. Я впевнений, що після перемоги ці регіони також активно розвиватимуть мініфутбол.
Подивіться на футзал — хлопці у 19–20 років уже стукають у двері національної збірної. Якщо й надалі буде розвиватися напрямок 6х6, то вже найближчим часом молоді футболісти зможуть поповнювати й збірну України з мініфутболу.
Наш тренер збірної та досвідчені гравці вже довели всій Європі, що Україна живе. І український мініфутбол — теж.
Український мініфутбол сьогодні розвивається всупереч війні — завдяки ентузіастам, молоді, волонтерам і військовим, які боронять країну. Саме тому, переконаний Євген Докучаєв, головне завдання зараз — не втратити те, що вдалося зберегти, підтримати нове покоління футболістів і закласти фундамент для розвитку спорту вже у мирній Україні.
