«Це така невеличка мрія була — грати у збірній. І зараз вона збулася для мене».
Арсеній Крисько — один із тих футболістів, чий шлях до збірної України розпочався далеко від великих стадіонів і професійних контрактів. Родом із Запоріжжя, він продовжує тренуватися та грати у своєму місті, попри постійні повітряні тривоги та близькість до фронту.
Сьогодні Арсеній виступає у різних футбольних дисциплінах — класичному футболі, мініфутболі, футзалі та пляжному футболі. Останні роки він проводить у складі запорізького «Мангалу», який, за словами самого футболіста, став для нього другою сім’єю.
Саме завдяки виступам на внутрішніх турнірах Крисько отримав можливість потрапити на перегляд до збірної України U-23 з мініфутболу. Конкуренція з футболістами з різних регіонів, перший збір у Рівному, робота з головним тренером Юрієм Мельником — і зрештою мрія стала реальністю.
Попереду — головний виклик. У жовтні збірна України U-23 представить країну на чемпіонаті світу в Хорватії.
Про футбол у прифронтовому Запоріжжі, роль «Мангалу» у своєму становленні, несподіваний виклик на перегляд, конкуренцію за місце у збірній та амбіції на світовій першості Арсеній Крисько розповів в інтерв’ю.
Арсенію, ви представляєте Запоріжжя — місто, яке живе в умовах близькості до фронту. Чи залишається для вас можливість продовжувати грати у футбол і тренуватися попри всі обставини?
Це дуже важко — тренуватися в таких обставинах у місті Запоріжжі, бо є часті тривоги, кожен день щось літає над нашими головами. Але ми продовжуємо тренуватися.
Для мене футбол — це моє життя і без нього важко мені буде. Тому ми не звертаємо на це увагу і продовжуємо тренуватися.
У вас є досвід виступів у різних форматах — класичний футбол, мініфутбол, футзал, пляжний футбол. Що кожна з цих дисциплін дає вам як футболісту?
Мені немає різниці, яка дисципліна футболу — або пляжний, або футзал. Я просто люблю грати у футбол, тому беру по максимуму з кожного виду.
Ви наразі граєте за «Мангал». Що для вас означає ця команда і наскільки важливу роль вона відіграє у вашому розвитку?
«Мангал» для мене — дуже-дуже приємна команда. Вона мені за останні роки стала дуже близька, як сім’я.
Хлопці мене дуже добре підтримували в команді. Вони допомогли потрапити на збір у збірну, щоб я там себе проявив. І так сталося, що мене взяли до команди, і я їм дуже вдячний.
Бо це для мене така невеличка мрія була — грати у збірній. І зараз вона збулася для мене.
Коли ви вперше дізналися про можливість потрапити до збірної України, якою була ваша перша реакція?
Написав до мене директор «Мангалу» з футзалу. Сказав, що є можливість поїхати на збори в збірну.
Спочатку подумав, що це такий жарт, бо не повірив: яка збірна, якщо наразі граю в аматорській команді?
Він сказав, що це все серйозно, що можна поїхати і потрапити в команду збірної з мініфутболу.
Я, звичайно, погодився і чекав на дату, коли буду їхати.
Що для вас означає виклик до молодіжної збірної саме зараз?
Дуже радий потрапити туди, в молодіжну збірну. Це гарний шанс проявити себе на такому рівні.
Чемпіонат світу, який буде проходити в Хорватії, — для мене це дуже гарний виклик показати себе з гарної сторони.
Коли ви проходили перегляд, чи відчували, що кожне тренування може стати для вас шансом потрапити до збірної?
Я не грав відбіркового етапу. Я просто їздив на такий званий перегляд гравців, які можуть потрапити до збірної. На тренуваннях викладався на всі 100%, щоб залишитися в цій збірній. Для мене це було дуже важливо.
Чи відчувалася конкуренція за місце у збірній? Можливо, вона мотивувала вас або, навпаки, створювала психологічний тиск?
Звісно, мотивувала, бо на перегляді було дуже багато гравців із різних областей.
Гарний рівень був у відборі. Гравці були з різних команд, аматорських, із футзалу. Хтось десь пограв раніше у вищих лігах.
Звісно, мотивувало мене показати, що я не гірший і дійсно готовий грати зі збірною.
Перший збір у Рівному став для команди можливістю познайомитися та зігратися. Які враження залишилися від цього збору?
Перші емоції після цього збору дуже позитивні. Дуже сподобалися тренування від головного тренера. Вони були дворазові на добу. Дуже гарно підготував нас тренер. Не знаю, які ще емоції було отримати. Лише позитивні.
Чи змінилося щось у вашій грі після першого збору?
Ні, нічого не змінилося. Як плідно тренувалися, так і продовжуємо.
Які вимоги головного тренера Юрія Мельника до вас як до нападника чи універсала?
Ще не розмовляв про те, де мене бачить тренер — нападника чи універсала. Але питав у мене. Я йому сказав, що краще для мене грати нападника.
Але так склалося, що на тренуваннях і товариських іграх я грав універсала або захисника. Маю надію, що тренер це бачить, що я можу грати на різних позиціях. Для мене краще грати нападника. Але якщо буде потреба зіграти на іншій позиції, закрити, то без питання це зроблю. Немає такого, що я скажу, що буду грати тільки нападника. Я буду допомагати на кожній позиції.
Як би ви описали себе як футболіста трьома словами?
Дуже важко одразу сказати. Але, мабуть, скажу: технічний, бачення поля і універсальний.
У жовтні на збірну України чекає чемпіонат світу у Хорватії. Що ви відчули, коли зрозуміли, що можете представляти Україну на світовій першості?
Гордість, напевно. Що поїду на чемпіонат світу і буду захищати наші кольори України. І представляти її у світі.
Що для вас буде головним на цьому турнірі — результат, досвід, можливість проявити себе чи сам факт представлення України на світовій арені?
Мабуть, одразу все. Але на перше місце поставлю проявити Україну на чемпіонаті світу. Виграти чемпіонат світу у збірній України – моя мрія.
Чи вже встигли познайомитися з потенційними суперниками, подивитися їхні матчі? Наскільки важливо зараз аналізувати майбутніх опонентів?
Чесно кажучи, не дивився суперників, бо ще не знав. Тільки недавно сказали, що я їду на чемпіонат світу. Не готувався, не дивився суперників. Але найближчим часом, думаю, передивлюся, щоб добре підготуватися. Але Юрій Мельник, тренер, нам казав, які дуже гарні суперники там. Це Румунія, Словенія — країни, які вже давно в цьому виді спорту, і вони гарно демонструють свій клас.
Чи ставили ви собі якісь особисті цілі на турнір — можливо, конкретну кількість голів або результативних дій?
Звісно, особисті цілі є — стати найкращим у цьому турнірі: або бомбардиром, або найкращим асистентом. Ставити найвищі цілі для себе. Це такий шанс. Я думаю, що це один раз так буває.
А якщо говорити про командні цілі?
Якщо брати командні цілі, то я теж впевнений, що для тренера це теж найвищі цілі – виграти чемпіонат світу. Це навіть не обговорюється. Їдемо туди не для участі, а за перемогою.
Що, на вашу думку, може стати головною силою цієї збірної на чемпіонаті світу?
Я думаю, що це наш тренер. Він головна сила, бо він має вже багато досвіду. Як я знаю, він вже тренував команду збірної, яка їздила на чемпіонат світу або на чемпіонат Європи. Маю надію, що цей досвід передасть нам. Будемо себе там певно почувати. Думаю, що він головна сила в нашій збірній.
Арсенію, якщо уявити, що після фінального свистка чемпіонату світу ви озираєтеся назад на весь цей шлях — від Запоріжжя, від прифронтового футболу до світової першості, — чого б вам хотілося сказати самому собі?
Напевно, це те, що молодець, не опускаєш руки в такий важкий час для всієї країни.І все не просто так. Міг би десь за кордоном бути, але зараз в Запоріжжі, у прифронтовому місці, і отримав такий гарний шанс — представляти Україну на світовій першості.
Попереду в Арсенія Криська — його перший чемпіонат світу у складі збірної України. І тепер уже не залишається місця для думок про те, чи справді цей виклик реальний. Попереду — Хорватія, світова першість і можливість перевірити себе на найвищому рівні.
А ціль, з якою Арсеній вирушатиме на турнір, він сформулював максимально просто: «Їдемо туди не для участі, а за перемогою».
